НАВЧАННЯ І МИСЛЕННЯ

Міграція, дефіцит вчителів і формат навчання - як змінюється система освіти

Про шкільний булінг чимало книжок і досліджень, а також суспільних обговорень. У цій статті розглянемо основні фактори, котрі впливають на булінг: що може підсилювати прояви, а що – навпаки, допомагати у подоланні булінгу у класі.

Що таке шкільний булінг

Як визначає ЮНЕСКО шкільний булінг:

До шкільного булінгу відносяться будь-які форми насильства в класі та поза ним, біля школи, по дорозі додому та онлайн. Здебільшого від цієї форми булінгу страждають саме учні, а вчиняти його можуть інші учні, вчителі та будь-які члени шкільної спільноти.

Спочатку батьки намагалися максимально зберегти український освітній компонент, обираючи додаткові вечірні онлайн-заняття, щоб дитина не втрачала контакт із рідною програмою. Проте з часом подвійне навчання виявилося перевантаженням для старшокласників, і родини почали призупиняти навчання в українських школах.

Булінг у школі може проявлятись у різних формах, зокрема:

Фізичне насильство, тобто заподіяння фізичної шкоди жертві чи пошкодження її майна. До нього можна віднести побиття, штовхання, крадіжку персональних речей тощо.
Психологічне насильство включає в себе вербальні та психологічні знущання, зокрема: образи, пліткування, погрози, ігнорування, виключення зі спільних активностей тощо.
Сексуальне насильство може проявлятись у небажаному фізичному контакті, сексуальних жартах чи коментарях тощо.
Кібербулінг - це нова форма булінгу, що складається з психологічного чи сексуального насильства в інтернеті.

Проте булінг та просто сварку чи навіть бійку, які іноді трапляються, відрізняє саме систематичність насильницьких дій та дисбаланс сил між агресором та жертвою.

Серед найпопулярніших популярних методів боротьби з булінгом можна виділити:

Встановлення камер у шкільних просторах
Наявність шкільного психолога
Обмеження використання телефонів під час шкільного дня
Комплексні програми протидії булінгу

Актуальність проблеми в Україні та за кордоном

Щомісяця у світі кожна третя дитина стикається з булінгом. У Європі це кожна четверта дитина, тобто відносно мала частка. Проте в Україні, станом на 2025 рік, за останні пів року дві треті підлітків стикались з тою чи іншою формою цькування, що каже про серйозність проблеми.

Розберімося, як працюють популярні методи та яка їхня ефективність.

Встановлення камер

В Україні останнім часом стало популярним встановлення камер у школі. Все більше батьків питають про наявність камер у школі, шукаючи безпеки для своїх дітей.

У той же час багато шкіл в Америці почали встановлювати в школах камери, зокрема з інтегрованим ШІ, який має ідентифікувати небезпечну поведінку у шкільних просторах та передавати далі цю інформацію шкільним працівникам. Попри короткостроковий успіх такої політики, Американська спілка захисту громадянських свобод здійснила незалежне дослідження, яке показало, що крім високої матеріальної ціни такого рішення, у тривалому терміні воно має сумнівні результати, а саме:

Встановлення камер в одному просторі не забезпечує контролю булінгу, небезпечні прояви булінгу попросту можуть перенестися деінде і бути ще менш помічені.
Через відчуття, що за учнями весь час стежать, у них погіршується ментальне здоров’я, зокрема, вони більше відчувають тривогу. У свою чергу учні з гіршим ментальним здоров’ям частіше стають жертвами булінгу.
Учні менше повідомляють дорослих про випадки булінгу через меншу довіру до них.

Крім цього, у восьми з десяти шкіл, де за останні два десятиліття траплялись найсмертельніші випадки шкільного шутінгу, були присутні камери.

Шкільний психолог

Часто існує думка, що наявність у закладі освіти психолога сприяє вирішенню проблеми булінгу.

Але дослідження показують, що наявність психолога у школі несуттєво впливає на «клімат» у школі, на відміну від комплексних рішень. Причини цього можуть бути такі:

Шкільний психолог розбирається з окремими випадками, а не загальною проблемою середовища закладу.
У кращому випадку психолог працює з агресором та жертвою, але майже ніколи - зі свідками (наприклад, однокласниками) чи тими, хто пасивно підтримував кривдника. Вважається, що свідки мають великий вплив на середовище та навіть можуть зупинити булінг за 10 секунд після початку в більше, ніж половині випадків.
Значна частка учнів не довіряє шкільному психологу, через що велика частина випадків може бути непоміченою.
На одного психолога може припадати тисяча учнів. Навіть в ідеалальних умовах, де кожний випадок булінгу доходить до психолога, він не зможе якісно усіх їх опрацювати.

Обмеження використання телефонів у школах

Про негативні наслідки необмеженого доступу до телефонів у школах почали точитися дискусії ще більше десяти років тому. Тоді ж деякі країни почали вводити обмеження, але масовим явищем це стало лише зараз. Через новизну цього рішення, існує лише обмежена кількість досліджень на цю тему, через що висновки також можуть бути неточними.

За результатами досліджень, на думку майже сімдесяти відсотків американських директорів шкіл заборона телефонів зменшує кількість кібербулінгу. Проте з такою думкою погоджується лише кожен третій учень. Така різниця може пояснюватись тим, що така політика розповсюджується лише на час у школі, що успішно зменшує ризик, наприклад, фотографування чи відеозйомки жертв булінгу - але він продовжує відбуватись поза школою.

Завдяки загальному зменшенню екранного часу, зменшується ‘ризикова’ поведінка серед молоді: вона також включає в себе булінг, отже, кореляція з забороною присутня. Проте деякі дослідження кажуть, що ця кореляція може бути перебільшена, а у школах з суворішими регуляціями учні більш схильні до пошуку обхідних шляхів. Таке розходження в результатах можна пояснити тим, що заборона телефонів бореться здебільшого з наслідком, а не причиною, а учні відчувають недовіру до вчителів, якщо вони не розуміють важливість введення регуляцій.

Комплексні програми

Одним з наймасштабніших прикладів таких програм є KiVa, що була розроблена докторами фінського університету Турку. Головна ідея програми - боротьба з булінгом має бути спільна, а не одностороння, тобто як і шкільні працівники, так і учні мають бути обізнані з проблемою та разом долучатись до її вирішення.

В школах, долучених до програми, є декілька навчених представників KiVa.

Участь школи у програмі поділяється на такі напрями:

Превентивний - десять уроків впродовж року, на яких учні вчаться приймати відмінності людей, впізнавати та регулювати емоції, помічати булінг та діяти відповідно у разі його виникнення. Крім лекцій, програма включає в себе інтерактивні ігри, домашні завдання та дискусії. Після кожної лекції, учні разом придумують певне правило, якого усі мають притримуватись.
Інтервенція - за умови появи випадку булінгу, представники команди KiVa розбирають кейс, а потім проводять розмови з кривдниками та жертвою, а класний керівник закликає однокласників підтримати потерпілого. Кривдникам дають шанс на виправлення, але за умови повторення агресивної поведінки, команда викликає батьків до школи
Моніторинг - школи щорічно проводять внутрішні опитування для працівників та учнів, які допомагають надалі ефективніше боротися з булінгом.

Після першого року імплементації програми у 200 фінських школах помітили значне зниження усіх форм булінгу, а 98% жертв булінгу повідомили, що відчули покращення в шкільному середовищі. Ківа застосовується у 2500 школах світу, зокрема Нідерланди, Естонія, Італія та Уельс також підтримали ефективність програми дослідженнями.

26 українських шкіл долучились до тестування схожої міжнародної програми, а саме до Соціально‒емоційного та етичного навчання, спрямованого на виховання емпатії, розуміння емоцій та загального розвитку м’яких навичок. Хоч ця програма напряму не стосується булінгу, один з представників програми повідомив, що її інтегрування у школах зменшує антисоціальну поведінку, до якої відноситься булінг, на 10%.

Висновок

Оскільки булінг - багатогранна проблема, то вона потребує комплексного підходу, а методи мають бути підтвердженими дослідженнями. На жаль часто прості чи інтуїтивні рішення можуть мати зворотній ефект, як-от встановлення камер. Важливо будувати безпечне шкільне середовище та підтримувати довіру між дорослими та учнями.